Епітет - це, насамперед, художнє визначення, яке відзначає істотну рису в зображуваному автором явищі.

Епітет - стилістично значуще, що характеризує предмет мовлення, слово чи словосполучення.

Епітетами можуть бути прикметники (парус одинокий), іменники (мати - сира земля), прислівники (щеголевато переступати ногами), дієприслівники (хвилі несуться, трясучи і виблискуючи) і навіть дієслова (синіють небеса).

Епітети бувають образотворчими та ліричними. Образотворчі епітети виділяють істотну сторону зображуваного без привнесення якого-небудь оцінного елемента (синє море). А ліричні епітети висловлюють авторське ставлення до того, що він зображує (чорний квадрат).

З фольклору прийшли в мову так звані постійні епітети. Це стійкі образно-поетичні визначення явищ або предметів, виражені, як правило, прикметниками (темні ліси, зелені луки, жовті піски). Епітети в усній народній творчості визначають предмет з точки зору втілення в ньому вчиненого або вищої якості.

Ідейно-художнє значення епітетів у фольклорі відповідає змісту самих творів. У казках за допомогою епітетів передається досконалість зображуваного світу (самоцвітові камені, високий терем), в піснях він носить алегоричний характер і служить виразною ліричної оцінці (млад, ясний сокіл).

Наділяючи звичні слова незвичайними властивостями, епітети допомагають авторам створити яскравий і виразний світ. Вони надають об'ємність словами, дають емоційну оцінку або образну характеристику предметам зображення. Майстерно пов'язані один з одним знайомі слова допомагають письменникові розкрити характери персонажів, занурити читача в побут і атмосферу описуваної епохи.