Чи є взагалі сенс у співчутті? Адже всіх бідолах не пошкодуєш і не втішиш, всім нужденним не допоможеш. Це потрібно, насамперед, самій людині. Щоб стати добрішими, краще і шляхетніше. Людина, по-справжньому вміє співчувати, не пройде байдуже повз того, кому зараз погано. Наприклад, повз плаче заблукав дитини, або літньої жінки, у якої в метро «прихопило» серце. Він постарається їм допомогти в міру своїх сил і можливостей. І при цьому не буде розраховувати ні на винагороду за свою доброту, ні навіть просто на слова подяки. Погодьтеся, що чим більше людей будуть вести себе таким чином, тим краще в підсумку стане все суспільство!

Співчуття потрібно також і для того, щоб навколо людини створювалася спокійна, комфортна, доброзичлива обстановка. Адже той, хто має здатність співчувати, завжди уважний до інших людей. Він вміє їх терпляче слухати, не перебиваючи, вміє при необхідності давати ненав'язливі, тактовні поради, рекомендації. Здавалося б, це самі природні, звичайні речі, але далеко не всі розуміють їх важливість. Нічого дивного в тому, що і до такої людини ставляться, як правило, доброзичливо.

Власне, все вищесказане - лише віддзеркалення стародавніх заповідей: «у всьому, як хочете, щоб з вами чинили люди, так чиніть і ви з ними» та «Якою мірою будете міряєте, такою ж буде і вам відміряють». Нічого складного.

Зрозуміло, крайнощі шкідливі в будь-якій справі, навіть у такій благородній, як співчуття. У кожному конкретному випадку треба поступати так, щоб «об'єкт співчуття» не сприйняв вашу турботу як нетактовність: мовляв, нема чого лізти в чужу душу. Іноді варто почекати з порадами, або з питанням про те, чи можете ви чимось допомогти. Наприклад, якщо ви ясно бачите і розумієте, що людина не в дусі, або поводиться неадекватно, нехай спочатку хоч трохи заспокоїться, прийде в себе. Тоді від вашого співчуття буде реальна користь.