Ця тенденція найбільш яскраво простежується на прикладі повісті. Її жанрова своєрідність відбивається в наступному визначенні: повість - це прозовий жанр, який не має фіксованого обсягу і займає якесь проміжне місце між романом та оповіданням, оскільки тяжіє до хронікально сюжетом, відтворюючого повсякденний плин життя. Але це визначення характерно для вітчизняного літературознавства. Західні дослідники класифікують твори такого роду як "роман".

Вітчизняні дослідники так трактують повість, оскільки це пов'язано з особливостями давньоруської мови - слово "повість" походить від дієслова "відати". Крім цього враховується старовинне значення терміна - "звістка про будь-яку подію". Джерелом повістей є літописи (наприклад, "Повість временних літ"), а також оповідання про реальні події, достовірність яких не викликає сумніву сучасників ("Повість про Петра і Февронії", "Повість про нашестя Батия на Рязань" і багато інших). За характером описів повість близька до хроніці, тому що головним у ній стає передача тих чи інших фактів дійсності.

Жанрова своєрідність повісті включає в себе кілька аспектів. По-перше, сюжет оповідання будується навколо особистості головного героя, характер якого розкривається в межах декількох подій. По-друге, побічні сюжетні лінії практично відсутні. Їх наявність характерно, більшою мірою, для роману. По-третє, основна тема і проблема, порушена в повісті, відображає злободенну реальністю. Крім цього, назви повістей пов'язані або з ім'ям основного персонажа (наприклад, "Бідна Ліза" М. М. Карамзіна), або з ключовим елементом сюжету (наприклад, "Повітове" Є.І. Замятіна).

Для повісті характерна наявність деталей, які дозволяють, при невеликому обсязі, найбільш точно висловити авторську думку.