У 1711 році законодавче правління сенату було введено і в Росії. Петро Великий, ретельно вивчав досвід будівництва держави сусідніх з Росією країн, звернув увагу на шведський сенат як на установу, яка, з деякими неминучими адаптаційними змінами, повинно було вирішити два важливі завдання:

1) Досягти єдності і централізації управління державою
2) Припинити численні зловживання посадових осіб.

Саме в 1711 році вперше у відсутності государя правління країною було покладено не так на боярську думу, як колись завжди бувало, а на новий для Росії державний орган, який отримав величезні повноваження - сенат. Без перебільшення можна сказати, що вся державна влада була зосереджена в його руках. Сенат мав право не тільки брати участь у прийнятті законодавчих рішень, складати проекти законів для подальшого схвалення їх государем, але й самостійно працювати над законодавчою базою. Під час відсутності государя сенат і зовсім наділявся практично монаршої владою, маючи можливість вже самостійно висувати закони і затверджувати їх власною владою.

Петро Великий визначив значення сенату як суду першої інстанції, виносить рішення по справах особливої важливості. Сенат також був апеляційним органом, який розглядає скарги та у справах звичайним. Авторитет сенату як судового органу поступово зростав, і в 1718 році вийшов царський указ про заборону скарг на рішення сенату під страхом смертної кари. Втім, скарги на затягування судочинства все ще були розріджені.

Не менш важливою була і адміністративна діяльність сенату. Установа відповідало за вирішення найширшого кола проблем. Сенату ставиться в обов'язок нагляд над витратою і приходом фінансових коштів, причому установа могла не тільки контролювати, а й розпоряджатися скарбницею. Також сенатори були зобов'язані стежити і проводити в життя нові рішення по податковій політиці, заохочувати торгівлю, вчасно карбувати монету, піклуватися про державний благоустрої, продовольстві, освіті, контролювати внутрішні шляхи сполучення, ремонтувати дороги і заїжджі двори. У воєнний час сенат відповідав за мобілізаційні заходи і поповнення армії, тилове постачання.

До складу сенату спочатку увійшли дев'ять вищих сановників, пізніше до них додалися президенти заснованих колегій. Указом від 27 квітня 1722 Петро Великий обмежив присутність колегій в сенаті двома військовими, іноземній і берг-колегією, зробивши ставку на нових сенаторів, службовців послами при іноземних дворах.