Самими ранніми формами прояву філантропії (людинолюбства) були, напевно, взаємодопомога та взаємовиручка людей в одному племені або однієї сім'ї. Допомагати «чужим» вперше стали релігійні групи. У родовому суспільстві допомогу іншому, більш бідному і слабкому виражалася в підношення дарів і розподілі надлишків продуктів. Саме тоді почали оформлятися відносини між філантропом (людиною, яка допомагає) і людиною, якій необхідна допомога.

Виявлення цього поняття і визначення його відбулося в Древній Греції в V столітті до нашої ери. Але тоді люди приписували людинолюбство богам. Тільки в IV столітті до нашої ери філантропом стали називати людину, яка доброзичливо ставиться до інших. Аристотель і Платон вважали, що благодійність має здійснювати держава.

Надалі філантропічну діяльність взяла на себе Римсько-католицька церква. До сімнадцятого століття церква перестала бути єдиним благодійником. Держава знову стало займатися наданням допомоги нужденним. Стали розподілятися посібники, були засновані будинки та лікарні для бідних.

У дев'ятнадцятому столітті утворюються перші фонди допомоги бідним, засновані організаціями, які могли цю допомогу надати. До кінця цього століття благодійністю займаються вже і приватні особи.

Сучасні бізнесмени і багаті люди часто жертвують гроші благодійним фондам. Фонди вже займаються розподілом коштів між нужденними. Робиться і по-іншому - людина сама вибирає, кому він допомагатиме. Так чинять ті, хто хоче бачити результат - відроджений театр або видужалого дитини, новий дитячий садок або наркологічну клініку.

Суспільство чекає від заможної людини допомоги, підприємці-філантропи набувають таким чином престиж і позитивну оцінку держави.