Наприклад, дружина викрила чоловіка у зраді. Зрозуміло, кожна конкретна жінка вирішує цю проблему по-своєму, виходячи зі своїх уявлень про межі допустимого, виховання, темпераменту, звичок. Важливу роль відіграє і глибина почуттів до невірного дружину, наявність дітей і їх вік. Але все-таки є якийсь загальний алгоритм дій, якого варто було б дотримуватися.

Зрозуміло, що жінку переповнює гнів, образа, злість. Це цілком природна реакція, тим більше, якщо врахувати, що слабка стать взагалі емоційніше чоловіків. Тим не менш, дружині слід взяти себе в руки і задатися головним питанням: чи хоче вона зберегти сім'ю? Якщо відповідь буде ствердною, треба, переборовши такий зрозумілий і природний «обвинувальний ухил», спробувати знайти відповідь на інше питання: чому він змінив? Що спонукало його до цього? Адже колись чоловік не хотів навіть дивитися на інших жінок! Для нього існувала тільки вона. Саме в неї він закохався, попросив стати його дружиною. Так у чому причина зради?

Буває, що жінка, цілком поглинена домашніми клопотами, доглядом за дітьми, перестає стежити за собою. Чи можна звинувачувати чоловіка у зраді, якщо замість колишньої стрункою, доглянутою красуні він день у день бачить будинку якусь непоказну тітку в мішкуватому халаті і тапках, без слідів макіяжу і шарму?

Або ось така ситуація. Жінка навіть після довгих років шлюбу відноситься до інтимної сторони життя саме як до «подружніх обов'язків». А будь-які спроби чоловіка внести різноманітність в їхні стосунки, переконати її, що інтим не обмежується однією місіонерської позою (до того ж, в повній темряві), зустрічає різко негативно, вбачаючи в цьому мало не розпуста. Чи варто дивуватися і обурюватися, якщо у чоловіка, врешті-решт, увірветься терпець, і його потягне на сторону?

У таких і подібних випадках, якщо жінка готова визнати, що в зраді чоловіка є і її вина, кращим виходом буде пробачити і примиритися. А заодно зробити всі необхідні висновки, щоб не провокувати повторення такої ситуації в майбутньому.

Якщо ж обдурена дружина все-таки вирішила розлучитися, треба постаратися зробити це гідно, без скандалів, істерик і взаємних претензій. Хоча б заради дітей, для яких розлучення батьків і без того з'явиться важким психологічним ударом.