Всі речовини за характером їх поведінки в розчинах ділять на електроліти та неелектроліти.

Електролітами називають такі речовини, розчини яких мають іонною провідністю. Відповідно, неелектролітами називаються речовини, чиї розчини не володіють такою провідністю. До групи електролітів входить більшість неорганічних кислот, основ, солей. Тоді як багато органічні сполуки є неелектролітами (наприклад, спирти, вуглеводи).

У 1887 році шведський вчений Сванте Август Арреніус сформулював теорію електролітичноїдисоціації. Електролітична дисоціація - це розпад молекули електроліту в розчині, що йде з утворенням катіонів та аніонів. Катіони - позитивно заряджені іони, аніони - негативно заряджені.

Наприклад, оцтова кислота дисоціює у водному розчині:

CH (3) COOH - H (+) + CH (3) COO (-).

Дисоціація - оборотний процес, тому в рівнянні реакції малюється двостороння стрілка (можна малювати дві стрілочки: < и >).

Електролітичний розпад може бути неповним. Ступінь повноти розпаду залежить від:

- природи електроліта-
- концентрації електроліта-
- природи розчинника (його сили) -
- температури.

Найважливіше поняття теорії дисоціації - ступінь дисоціації.

Ступінь дисоціації? = Число молекул, що розпалися на іони / загальне число розчинених молекул.

? =? '(X) /? (X), ?? [0-1].

? = 0 - відсутність дисоціації,

? = 1 - повна дисоціація.

Залежно від ступеня дисоціації, виділяють слабкі електроліти, сильні електроліти і електроліти середньої сили.

- ? < 3% соответствует слабому электролиту-

- 3% < ? < 30% соответствует электролиту средней силы-

- ? > 30% відповідає сильному електроліту.

Теорія дисоціації свідчить, що реакції в розчинах електролітів можуть мати два можливих результату:

1. Утворюються сильні електроліти, які добре розчиняються у воді і повністю дисоціюють на іони-

2. Одне або декілька з утворених речовин - газ, осад чи добре розчинний у воді слабкий електроліт.