У школярів формування навичок правильного написання слів з парними глухими і дзвінкими приголосними в корені спирається на вміння розрізняти ці приголосні. Учні повинні знати, що перед голосним звуком і сонорним згодним парні згодні не оглушаются і не озвончаются, форма слова, як і корінь в родинному слові, незалежно від вимови пишеться однаково.

Робота з вивчення парних приголосних, вмінню розрізняти глухі і дзвінкі звуки починається в 1 класі, а з 2 класу школярі починаються вчитися правопису парних приголосних у середині і в кінці слова. Цей підхід зумовлений тим, що сутність перевірки не залежить від того, де знаходяться парні звуки: в кінці слова або в середині.

Для перевірки парних приголосних краще написати слово, підкреслити парні приголосні на кінці і підібрати однокорінне перевірочне слово. Найбільш поширений спосіб - заміна однини на множину («гриб-гриби», «сніп-снопи»).

Також перевірити парні приголосні можна, підібравши таке однокорінне перевірочне слово, щоб після сумнівного приголосного стояв голосний звук («ведмідь-ведмедиця», «лев-левенята»).

У випадку, коли підбір однокореневих слів або постановка під множинну форму не дають результату, можна змінювати слово за відмінками. Так, слово «друг», у множині звучить «друзі», однокореневі слова «дружба», «дружити» також не можуть служити перевіркою. Тому потрібно просто провідмінювати слово за відмінками: Р.п. - Друга, Д.п. - Друга і т.д.

Іноді для перевірки парних приголосних можна використовувати чергування звуків («пташина-пичуга», «шпаківню-шпак»).

Запозичені слова неможливо перевірити вищеописаними способами («абстракція», але «абстрагуватися»). У таких випадках слід вдаватися до послуг словників.
Грамотна письмова мова відображає рівень культури людини. Щоб не допускати простих орфографічних помилок, необхідно просто іноді повторювати шкільні правила чистописання.